Люблінська унія

Тема 10. Люблінська унія. Соціально-економічний устрій України в XVI – XVII ст.

ЛЮБЛІНСЬКА УНІЯ(28 червня – 1 липня 1569 р.) 

Люблінська унія – остаточне об’єднання у 1569 р. Великого князівства Литовського та Королівства Польського в єдину державу Річ Посполиту. У результаті українські землі, що були під владою Великого князівства Литовського увійшли до Королівства Польського.

Причини Люблінської унії:

- Ослаблення Литви у Лівонській війні з Московським царством (1558 – 1583 рр.).
- Неспроможність Литви захистити південні кордони від татарських нападів.
- Прагнення Польщі отримати українські землі й залежних селян.
- Прагнення українських, білоруських та литовських шляхтичів (феодалів) отримати широкі права та привілеї, які мали польські землевласники. 

Результати Люблінської унії: 

§  Утворювалась держава Річ Посполита (в перекладі з польської мови – республіка)

§  Князівство Литовське зберігало автономію (часткову самостійність) з окремою адміністрацією, судом, фінансами, військом, законами.

§  Існувала спільна зовнішня політика, монета й законодавство, яке здійснювалося на основі Литовських статутів.

§  Для Польщі та Литви передбачався єдиний правитель, який одночасно був королем польським і великим князем литовським.

§  Влада короля була обмежена і не передавалась по спадковості. Короля обирала на сеймі.

§  Уся влада належала спільному сеймі. Сейм складався з сенату та палати послів. До сенату входили король, вище духовенство, урядовці та найвпливовіші феодали. Палата послів складалася із обраних шляхтичів.

§  Шляхтичі мали право не підкорятися королю, тому Річ Посполиту називають шляхетською республікою.

§  Українські землі, які належали Литві, переходили під владу Польщі.

На українських землях утворювалось шість польських воєводства: Руське (Галичина), Белзьке, Брацлавське (Східне Поділля), Волинське, Київське та Подільське. У 1618 р. за результатамиДеулінського перемир’я між Річчю Посполитою та Московським царством до Польщі були приєднані Чернігово-Сіверські землі, на яких було утворене сьоме Чернігівське воєводство.

 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ В ХVІ – ХVІІ ст.

Після Люблінської унії 1569 р. польська шляхта, якій польські королі давали грамоти на так звані «порожні» землі, почала наступ на центральні українські землі. Так в Україні почали з’являтисялатифундії польських шляхтичів.

 Латифундії – великі феодальні маєтки.

Польська шляхта використовувала придбані землі для виробництва сільськогосподарських продуктів, особливо пшениці, яку вивозили в Західну Європу. Активно поширюєтьсяфільваркове господарство.

Фільварки – це великі багатогалузеві феодальні господарства, основані на примусовій праці селян, а частина продукції яких іде на продаж.

Поширення фільварків було зумовлене збільшенням попиту на зерно в країнах Західної Європи.

Від Люблінської унії найбільше постраждали українські селяни. Вони втратили право на землю, була збільшена панщина (дні відпрацьовування на поміщика).

Панщина – відробіткова рента, коли селяни вимушені були безкоштовно працювати на землі феодала.

Волині панщина досягала трьох днів на тиждень. Дещо кращим було становище селян у малозаселених південних районах України. Для заохочення селян заселяти ці землі оголошувалисяслободи.

Слободи – тимчасові пільги (звільнення від панщини та повинностей), які надавались селянам, що заселяли неосвоєні землі.

Але незабаром ці тимчасові пільги були скасовані. Поступово обмежувалося право селян переходити від одного феодала до іншого.

У 1588 р. у Речі Посполитій був виданий Третій Литовський статут, який офіційно запровадивкріпацтво на українських землях.

Кріпацтво – залежність селян від феодала, яка полягала в «прикріпленні» до землі. Тобто селянам заборонялося переходити від одного феодала до іншого. Фактично селяни перетворилися на власність феодалів і вимушені були працювати на нього.

 Соціальні стани українського суспільства

 Соціальний стан – верства суспільства, права та обов’язки якої закріплені юридично.

І. Привілейовані стани (користувалися всіма правами та привілеями й не платили податків)

1. Шляхта – знатні люди, феодали в Речі Посполитій. Найзаможніших, знатних шляхтичів називалимагнатами.Також залишалися князі – нащадки колишніх удільних руських князів, які не підпорядковувалися місцевій польській адміністрації.

2. Духовенство – служителі церкви. Духовенство було вищим (митрополити, єпископи, архієпископи) та нижчим (звичайні священнослужителі). У Речі Посполитій привілейоване становище мало лише католицьке духовенство, оскільки поляки та литовці були католиками. Православні українські священики привілейованих прав не мали.

ІІ. Непривілейовані стани (не мали доступу до управління державою, платили податки та виконували різні повинності)

1. Міщани – мешканці міст. Населення міст не було однорідним. Найбагатших ремісників-майстрів та купців, міську аристократію називали патриціат. Ремісників та купців середнього ґатунку називали бюргерами. Міська біднота (чернь) отримала назву плебс.

2. Селяни становили близько 80% населення, найнижчий стан суспільства. Від 1588 р., після укладання Третього Литовського статуту більшість селян ставали кріпаками. Селяни сплачувалиренту – плата за користування землею. Рента була натуральною, грошовою, відробітковою. У XIV ст. панщина становила 14 днів на рік. У ХVII ст. панщина – 5-6 днів на тиждень. Були також і особисто вільні селяни, які виконували повинності на користь держави. Данники – особисто вільні та економічно незалежні селяни, сплачували державі податки (данину). Тяглові – працювали на державній або шляхетській землі, за що відпрацьовували панщину з власною худобою (тяглом).

Становище українських міст

Під час нових польських порядків покращився стан міського населення, оскільки запроваджувалося магдебурзьке право.

Магдебурзьке право – право місто на самоврядування. Назва походить від німецького м. Магдебург, яке вперше ще у ХІІІ ст. отримало право на самоврядування.

Перше українське місто, яке отримало самоврядування – м. Сянок.Але користь від магдебурзького права мали в основному поляки, а самоврядування українських міщан було значно обмежене.

Керівництво містом

Магістрат – орган міського самоврядування.

Лава – суд у кримінальних справах («лавники»).

Війт – шляхтич, що очолював Лаву.

Міська Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах («радники»).

Бурмістр – мав керувати діяльністю Ради (на квартал).

Магістрат формувався шляхом виборів, у яких брали участь заможні міщани (патриціат).

У середньовічних містах починає формуватися цехова організація ремісників.

Цех – самоврядна громада вільних ремісників однією чи кількох спеціальностей. Цех мав свій статут, герб та прапор. Очолював цех – цехмістер.

Передумови утворення Речі Посполитої:

·         Поразка Литви під час Лівонської війни з Московським царством (1558 - 1583 рр.), прагнення отримати допомогу від Польщі.

·         Прагнення Польщі скористатися воєнними невдачами й ослабленням Литви, поширити свій вплив на українські та білоруські землі.

·         Умови Люблінської унії:

·         Спільний виборний короля, сенат, сейм і зовнішня політика;

·         Ліквідація митних кордонів;

·         Литовська, українська і польська шляхта зрівнюються у правах;

·         Окремі право і суд, адміністрація, військо, скарб, мова.

6 воєводств на українських землях:

·         Руське (з центром у Львові);

·         Белзьке (Белз);

·         Подільське (Кам'янець);

·         Волинське (Луцьк);

·         Брацлавське (Брацлав);

·         Київське (Київ).

Воєводства:

·         Очолювались призначеними урядом воєводами;

·         Поділялись на повіти або землі, які очолювалися старостами й каштелянами (коменданти фортець).

Зміни в законах закріплювалися Третім Литовським статутом 1588 р. Також він остаточно закріпачив селян:

·         Селяни, які прожили понад 10 років на землі феодала, ставали кріпаками.

·         Феодали одержували право розшуку й повернення селян-утікачів протягом 20 років.